Тараканівська громада

Рівненська область, Дубенський район

«Тороканів-Тараканів» до 530-річниці першої писемної згадки про село.

«Тороканів-Тараканів» до 530-річниці першої писемної згадки про село.

Красиве, тихе, мальовниче і таке рідне для мене село Тараканів, зване ще під іменем «Тороканов», про що свідчить акт найдавнішої згадки від 1488 року. Там сказано, що Гриб Івашевич заставляє маєток «Тороканов» князям Михайлу й Костянтину Острозькому за 80 коп широких грошей. Це лаконічне повідомлення доповнюється археологічними знахідками, що підтверджують його феодальний статус у XIV-XV столітті.

В описі актів за 1570 рік говориться, що з «Торокан» на Страклів прокладено новий міст, за який потрібно брати мито.

  Транзакція 1753 року називає село «Тороканов», яке дістається разом з іншими 70 селами у подарунок  князю Станіславу Любомирському від Януша Сангушки. «Карта окрестностей города Дубно и местечка Млынова» від 1825 року іменує село діючою назвою Тараканів («Тараканов»). Так і в новіших актах. Але М.І. Теодорович пише: «с. Тараканов (вероятно, полная форма – Татароханов»).

На початку XIX століття у Тараканові було 66 дворів і 516 прихожан, був водяний млин та церковно-приходська школа. В документах 1889 року зазначається, що в Тараканові у 1860 році побудована церква Пресвятої Трійці.

Дерев’яна з дзвіницею церква була збудована старанням Настоятеля Дубенського собору Протоієрея М. Лучицького. Із розібраного в Дубні старого Свято-Миколаївського собору використали матеріали і спорудили її на місці старої, яка згоріли в 1808 році. Збереглися з того року лише копії метричних книг. Церкві належало 54 десятини землі, десятини сінокосу, а шість з лишнім десятин відведено під залізницю і фортифікаційну споруду. Уцілілий іконостас із тієї церкви був поставлений в новозбудовану. До Тараканівської парафії були приписані Великі Загорці, а сама парафія була приписана до Дубенського собору.

Назва Тараканів є відособовою, на що  вказує кінцеве «ів» і наявність прізвища Таракан, яке пішло від Торокан внаслідок  змівни «о» на «а». Ось ілюстрації: «Микита Торокан, помещик»(1495 рік), «Діак Торокан»(1539 рік), «Васілій Ильич Торокан, подьячій в Смоленске»(1610 рік), «Демид Торокан, луцкий мещанин»(1569 рік), «Таракановы Владимир и Василий Никитичи, московские гости»(1510-1519 роки). У билинах про Василя Пяницю згадується імя зятя Батиги – Тороканчик, або Тараканчик, яке виводиться від турецького тархан «чиновник» і кара бег «чорний бек», тобто «чорний пан». Але існувало староруське таракан «тарган». Те саме знає і російська мова, проте його походження немає усталеного тлумачення, хоч вважається запозиченням з тюркських мов, де крім іншого, пропонується іронічне значення  поняття «чиновник», «урядовець». Згадуємо теж українське говіркове тороканити (торокати) «багато говорити»; торохкало «базіка, балакун». Можливе теж відбиття у слові таракан  якогось іншого переносного значення, що відбиває певні негативні характеристики стосовно людей.

За народною версією назва Тараканів розвинулася з колишньої Татароханів в час татарського лихоліття, бо мовляв поселення заснував татарський хан і доручив управляти ним своїй молодшій дочці. Потім люди змінили, точніше укоротили, спростували назву. Але це нічим не підтверджене припущення.

Назва Тараканів одинока. Проте існує на Хмельниччині Тараканівка, в Білорусії – Тараканці. У Вітебській землі під 1492 роком згадується річка Торокан.

Тараканів мав дільниці: Село (центр), Хутір, За греблею (Загребля), Вигін, Під фортом, Кутляни (Кут), На довгій (в околиці однойменного поля). У селі знають поля: На вузькій, Гектари, Морги (за мірою землі), Корчунки,  Придатки, Писареве, Нивки (в лісі), Крейдиха (там крейдяні грунти, карєр), Загуменки (неподалік гумен, садиб), Німеччина; сінокоси – За перетоки, В куті, Замісток, Попівщина, Зболоння (може, від болоння «болото біля річки»; «невелике поле, що не заливається водою»; «низина»; «поляна в лісі»); Березина, Гумкове, Рудка (на іржавому болоті); За валом, Великі болота, На озері, Плаксиві (був густий ліс, де при випасі губили худобу); ліси – Соснина, Корчунки, Крейдиха, Кривуха, Зарващина (за ровами), Пасічникова соснина,Тургани, Джереловиця ( в околиці озер).

Перша школа в селі Тараканові була там, де і сучасна, в напрямку до вигону (стадіону). Школа мала одну класну кімнату і житлову кімнату для вчителя. Приміщення школи було рублене (з колод кругляків). Першим учителем був Каторжин. Він добре грав на скрипці. Керував церковним чоловічим хором. В ньому також брали участь військовослужбовці з форту, а також улани, які переїздили  з маневрів і квартирувались в селі.

Після Каторжина вчителювала  Абрикова Надія. В школі навчалось 12 учнів. Потім вчителями були  Тимошенко і Фарковський. Вони також керували  церковним мішаним хором. Хор був досить кваліфікований. Тоді ж два рази на тиждень у школу приходив священик  читати Закон Божий(отець Дмитрій Михалевич, який також проводив Богослужіння в Полковій церкві на форті).Після цього вчителював у Тараканівській школі Мельник, який давав учням високі знання. Тоді вчились: Данило Метелюк, Віктор Романюк, Іван Вознюк, Степан Панасик. Тоді вчитель отримував платню 30 рублів за місяць.

Почалася І світова війна 1914 року. Під час війни все село згоріло. Люди пішли в біженці: в Житомир, в Росію на Волгу(Самара) або до родичів за Ікву, на Волицю. Після закінчення війни всі повернулись в рідне село і почали відбудову. Австрійці із кругляків робили дороги. Цей матеріал люди використовували для будівництва жилих приміщень. Частина людей поселилась тимчасово в будинках на форті. Там жив дяк і піп.

В цей час школи у селі Тараканів знову не було. Люди думали, як побудувати її. Швидко побудували хату для батюшки на повороті в центрі села (де тепер бар «Зодіак») і піп переїхав з форту  в цю хату.

На Сурмичах було товариство Вінтури Кротова (євреї), які мали гроші і по селах почали будувати промислові підприємства. У Тараканові - млин, пилораму. Була домовленість з цим товариством про будівництво школи. За землю під будівництвом школи люди платили щороку 400 пудів хліба. Тараканівці почали різати ліс поза чергою на Кривусі та Казенщині.

Проте школи збудувати не вдалось, бо поміщики Кротови збанкрутували. Вільна вирубка лісу закінчилась. І так як школи в селі не було, вчилися по хатах. Вчителями були Сотничук і Бурковський. Згодом створили комітет із місцевих жителів: І. Романюк, Гнат Ковальчук, Василь Тимощук, який тоді був старостою села. Комітет узгодив з Лясковським - жителем Малих Загорець, що він зведе і накриє нову школу.

Школа була збудована. Вона складалась з 4-х кімнат, дві з них класні приміщення, а дві – кімнати для вчителів. За це Лясковському селяни заплатили 400 пудів хліба, який спочатку брали  у млині, а потім у людей. Школу накрили черепицею, яку привезли з Рачина, але закінчити школу не вдалось. Староста села Віктор Сабада продав недобудовану школу гміні, яка повністю закінчила будівництво приміщення. Ця школа була в центрі села на повороті поруч із церквою. Майстри з лівого боку по верхньому причілку вирізали «тризуб» і закріпили його, у верхньому причілку.

В той час у ній учителював спочатку Сотничук, а потім пізніше  подружжя Червеньових: вона – 1-2 класи, він – 3-4 класи.

Радянську владу проголошено в січні 1918 року. Влітку 1920 року на території села  відбувалися бої частини Першої Кінної армії Будьоного з польськими частинами 1 дивізії Генерала Краєвського та окремими частинами майора Мачинського в боях безпосередньо за форт.

На фронтах радянсько-німецької війни з ворогами билися 125 чоловік,  загинули 45 воїнів, удостоєні урядових нагород 80. На честь односельців, які загинули в роки радянсько-німецької війни, встановлено обеліск. Саме під час цієї війни згорів Свято-Троїцький храм. Після війни на місцевому цвинтарі до діючої каплиці добудували, використавши матеріали із купленого будинку, храм.

З 1939 року в сільській школі працював Петро Прокопович Кварценюк з Марією Андріївною. Це була 4-х класна школа, в якій  навчались 7 років. Її ніхто не міг закінчити, бо батьки забирали дітей зі школи до роботи в домашньому господарстві. Ця школа була розташована  в центрі села на повороті на місці теперішнього приміщення контори колективної спілки «Прогрес».

А вже у 1966 року на чолі з головою правління Карабіним Василем Миколайовичем збудували нову  неповну середню школу, яка стала діяти з 1 вересня. Її було збудовано на тому самому місці, де була колись збудована перша сільська школа.

Першим директором став Сиротенко Марат Михайлович, вчитель географії. Тоді до нашої сільської школи приєдналась Загорецька, вчителі якої перейшли працювати у Тараканів.

З 1968 року школу очолив директор Голиш Антон Євгенович  до 1997 року. Його замісником по навчально-виховній роботі з часу відкриття школи і до 1999 року була Болба Марія Францівна.

З 1 вересня 1998 року директором нашої школи за бажанням педагогічного колективу було призначено вчителя фізики і трудового навчання Прокопчука Володимира Олександровича. У 2010 році було вже призначено нового директора школи -  Дячука Миколу Георгійовича.

З 1 жовтня 1999 року замісником директора стала працювати Король Ольга Леонтіївна,яка працює і до сьогодні.

Тараканівський форт, Дубенський замок, Нова Дубенська фортеця – найпоширеніші назви фортифікаційної споруди, яка розташована за три кілометри від міста Дубно і за півтора від села Тараканів. Офіційно закритий об’єкт перебуває у аварійному стані. Колись він був  вершиною інженерної воєнної архітектури.

Всі ці зруйновані стіни арок, насипи цегли та таблички «Прохід заборонено» нагадують декорації апокаліптичного фільму. Але незважаючи на свій занедбаний вигляд, Тараканівський форт приваблює минулою величчю та дивовижним переплетінням підземних тунелів, що використовувалися для воєнних навчань та оборони.

Тараканівський форт – прекрасний приклад того, як важливо стратегічно діяти у воєнні часи. Незгоди спіткали цю споруду одразу ж після її зведення: Збудований у 1890 році за наказом царя Олександра ІІІ, форпост з каменю та бетону повинен був стати на захист залізної дороги, що сполучала Львів та Київ. Однак, замість цього, розпочалися темні сторінки історії цього місця – йому судилося стати воєнним складом та в’язницею для полонених.

В 1915 році війська Російської імперії залишили форт напризволяще. Після цього форт було окуповано австро-угорськими військами. В 1916 році російське командування вирішило повернути цей форпост, що й було зроблено в ході Брусилівського прориву. В ході боїв було зруйновано більшу частину укріплень та полягло більше 200 австрійських солдат, тіла яких поховано під насипами Тараканівського форту.

Фортові укріплення постійно відвідують туристи. Тут проводять свій відпочинок сотні людей, захоплюючись творінням рук наших предків. Сьогодні наш форт називають українським аналогом форту Буаяр.

Станом на 1 січня 2018 року в селі 1759 жителів. В селі є школа, бібліотека, будинок культури, КНП «Тараканівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини», відділення пошти, дитячий садок, млин. А також зареєстровані такі великі підприємства, як СГ ТОВ «Дубенська аграрна компанія», ТОВ «Великом»,

Сьогодні Тараканів - це найкраще місце на Землі. Саме так, Вам не почулось. Бо ж це - моє рідне село. Там я народилася, там пройшло усе моє дитинство, там мій рідний дім і моя сім’я. І зовсім не важливо, що у нас немає Біг-Бена чи Ейфелевої Вежі,і що ми не є центром Європи, головне те, що люди щасливі там. Де б я не була, куди б мене не занесло життя, мені завжди хочеться повертатись додому, бо там моя душа. Моє серце завжди належатиме тобі, мій Тараканів!

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь